|
Мені дуже прикро усвідомлювати, що мільйони киян опинилися сьогодні заручниками політичної боротьби Віталія Кличка за мерське крісло. Шевченківський районний суд, відхиливши клопотання про скасування своєї ж ухвали щодо призупинення виконання рішень Київради від 1 жовтня минулого року, фактично паралізував деякі зі сфер життєдіяльності столиці.
Саме таким на дану хвилину є результат судового позиву В. Кличка та його виборчого штабу. Мені здається, що у прагненні за будь-яку ціну якомога довше і помпезніше розкручувати судовий процес проти діючої влади горе-опозиціонери дещо переграли самих себе. Ухвала суду, якої вони домагалися, ґрунтується нібито на існуючій небезпеці заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (тобто, Віталія Кличка). Суд в чергове перенесено. Звичайно, виборча кампанія ще триває і відмовлятися від безкоштовної можливості звинувачувати своїх суперників у всіх смертних гріхах команда Кличка не збирається.
Але чи задумувався Віталій Володимирович над тим, що зупинені рішення Київської міської ради є передусім актами індивідуальної дії і кожне з них навряд чи зазіхає на його права та свободи. Натомість домігшись такого рішення він має пояснити киянам, чому від сьогодні відсутні законні підстави для виконання низки соціальних програм у столиці, для реалізації тих чи інших проектів, спрямованих на розвиток міста та покращення добробуту його мешканців.
Давайте разом запитаємо Віталія Володимировича чи порушують його права та свободи рішення, якими 1 жовтня 2007 року було створено спецзаклад «Центр обліку бездомних громадян», дитячу стоматологічну поліклініку в Оболонському районі, або, наприклад, реорганізовано Київський міський клінічний ендокринологічний центр. Чи порушуються права та свободи Кличка оформленням права користування земельною ділянкою для Київської дитячої музичної школи №14? Невже кандидат в мери столиці бачить небезпеку для себе в рішеннях міськради щодо демонтажу та переобладнання сотень теплових мереж? Невже для Кличка як громадянина образливе і небезпечне рішення щодо стабілізації фінансового становища комунальних підприємств «Київський метрополітен» та «Київпастранс» (це підприємства, яким міськрада виділила додаткове цільове фінансування для погашення кредитів, аби в місті не відбулося підвищення плати за проїзд в громадському транспорті та метро).
Все це прозорі і зрозумілі приклади того, чим обертається гра з правосуддям, використання його не на благо громади і заради справедливості, а у власних політичних інтересах.
Немає коментарів | Додати коментар
Завершився термін подачі заявок на реєстрацію кандидатами на посаду міського голови. Найспритніші з них вже давно розпочали рекламну кампанію, бомбардуючи киян закликами і гаслами. Один з кандидатів запевняє, що мер столиці має бути сильним, другий стверджує, що Києву потрібен розумний мер. Переконаний, що пропонувати щось менше за одне, або друге було би просто принизливо для киян. Але і цього, на мою думку, замало. Особливо якщо врахувати, що ці характеристики наразі належать двом різним людям.
Я абсолютно підтримую Віталія Кличка в тому, що мер Києва має бути сильним. Але, на превеликий жаль, чи на щастя, ця сила має бути не лише фізичною. Такий мер повинен бути сильним не лише для того, аби вміти захистити себе. Йому потрібна сила духу, моральна міць, яка дасть йому можливість захистити всіх киян. Як писав Григорій Савич Сковорода: «Плоть нічтоже. Дух животворящ». Києву потрібний сильний мер, здатний вирішувати такі злободенні проблеми міста як пробки на дорогах, незаконну забудову, а також захистити мільйони киян від політичного популізму і байдужості влади, які виливаються для них у гіперінфляцію і зростання тарифів.
Я погоджуюся і з Олександром Турчиновим, хоч яким не легким був для нього цей вибір. Києву потрібен розумний мер. Але жодна розумна людина не буде хизуватися своїм інтелектом на кожному перехресті. Не випадково одному з семи мудреців світу належать слова: «Я знаю, що я нічого не знаю». Певно Олександр Валентинович забув про цю прописну істину і вирішив перевершити перед киянами самого Сократа.
Я переконаний, що Києву потрібен і сильний, і розумний мер. Але я також упевнений, що кияни бажають мати головою столиці людину Чесну, Людяну та Моральну, яка здатна пропустити кожну проблему кожного киянина через своє серце і розум, надати їм відповідь і захист.
Немає коментарів | Додати коментар
Ситуація навколо дострокових виборів столичної влади продовжує активно розвиватися. При чому такими темпами, що в пору дивуватися. Кількість кандидатів на посаду мера вже перевалила за сотню, а реальних претендентів, які мають свою позицію щодо розвитку Києва, вирішення нагальних проблем його мешканців, майже нема. Висновок з цього напрошується один: ажіотаж викликаний тим, що Київ за останні два роки вийшов на перше місце в Україні за усіма соціально-економічними показниками – бюджет столиці 25 млрд. грн., місто є найбільшим донором державного бюджету – і, ясна річ, що цей ресурс є дуже привабливим для багатьох політиків і політичних сил. Даруйте за вислів, але більшість з цих політичних сил я б назвав паразитами. Вони не доклали жодних зусиль до створення і примноження цього ресурсу і навряд чи збираються використовувати його в інтересах киян.
Сьогодні киян відкрито ображають, ставлячись до них як до несвідомих людей, нездатних відрізнити грішне від праведного. БЮТ, наприклад, відверто пропонує «технічну п’ятірку». З одного боку, я би з радістю бачив у сесійній залі Київради і Юлію Володимирівну, і Олександра Валентиновича, бо розумію, що їхня креативність і рівень IQ дуже високі. Але з другого боку, на моє глибоке переконання, їхня нинішня позиція, це передусім неповага до киян. Вони завчасно ставлять проблеми Києва на другий план, уявляють роботу в міській раді як хобі, тобто, пропонують виборцям список лідерів з людей, які не будуть і не хочуть мати справи з міськими проблемами. Я не вірю, що Олександр Турчинов, наприклад, з великим ентузіазмом готовий поміняти крісло віце-прем’єра на столичні проблеми, як-то ремонт каналізації та колекторів, пробки на дорогах, озеленення міста та облаштування дитячих майданчиків.
Робота кожного депутата Київради – це не лише пленарні засідання, а щоденна кропітка праця в постійно діючих комісіях із напрацювання конкретних рішень, спрямованих на покращення життєдіяльності багатомільйонного міста, забезпечення його безперебійного функціонування.
А БЮТ натомість продукує лише багато емоцій. Дієвих пропозицій щодо розвитку міста від них ми не чуємо. Які конкретні ініціативи БЮТ на київському рівні Ви можете назвати? Без сумніву, у них є своя політична команда, як любить підкреслювати пані Тимошенко. Але ця команда не для киян.
П’ятірка іншого Блоку – Блоку Віталія Кличка – теж є лише вершиною айсберга. Підводна ж його частина давно вже потонула у морі незаконних забудов та у інших особистих бізнес-інтересах. Прикро, але Віталій Володимирович знову (як і в 2006 році) не зрозумів, що його банально використовують як авторитетного серед киян спортсмена для того, щоб на його шиї «заїхати» до Київради для вирішення власних інтересів.
Натомість Леонід Михайлович і його команда завжди працювали за принципом «З людьми і для людей!». І сьогодні ми пропонуємо киянам не закриті списки і «весільних генералів», а людей, які на вирішені проблем міста, у тяжкій щоденній праці на благо киян, власне, і перетворилися у команду професіоналів. Зверніть увагу, на відміну від інших, ми говоримо не про передбачену законом «п’ятірку», а про «десятку» команди. Кожен її представник – це людина, яка у міській владі відповідає за конкретну ділянку роботи. За плечима цих людей – у нижчих позиціях виборчих списків – не ховаються горе-забудовники, бізнесмени-корупціонери, ласі на шматок київського пирога, немає також міністрів, прем’єрів і депутатів Верховної Ради. Насамкінець, кожен з нас так само не має «запасного аеродрому» у вигляді високих державних посад і йде до міської влади із повною свідомістю своїх обов’язків перед киянами і відкритим бажанням працювати для киян, а не політиків.
Немає коментарів | Додати коментар
Я не випадково в останніх своїх виступах піднімаю тему загрози авторитаризму. Я не «нагнітаю» ситуацію, але вважаю своїм обов’язком звернути увагу суспільства на цю небезпечну тенденцію. Можна казати, що завгодно, але одна політична сила чи політичний лідер не може диктувати решті свою волю. Ми знаємо безліч випадків, коли це закінчувалося трагічно.
Зараз можна спостерігати, як БЮТ розгорнув незаконний широкомасштабний наступ на місцеве самоврядування. «Хрестовий похід» за абсолютною владою в країні – відволікаючий маневр від прорахунків уряду Тимошенко. Сьогодні цей маховик запущено. Спочатку Київ, згодом Харків, Суми, Миколаїв. Хто наступний? На київському прикладі зараз «відпрацьовується» сценарій зміни законно обраних органів самоврядування.
Як і в Києві, вибір громади міста намагаються поставити під сумнів і підвести під політичну доцільність. Як і в Києві, рішення про переобрання міського голови ініціює БЮТ. Як і в Києві, жадоба влади прикривається «світлою» боротьбою за власне розуміння права та демократії.
Я згадую слова Мартина Німеллера, немецького лютеранського пастора, який був заарештований нацистами і відправлений до концтабору Дахау у 1938 році: «У Німеччині нацисти прийшли спочатку за комуністами, і я не заперечував, тому що не був комуністом. Згодом вони прийшли за євреями, і я знову не заперечував, тому що не був євреєм. Згодом вони прийшли за профспілковими діячами, і я не заперечував, тому що не був профспілковим діячем. Згодом вони прийшли за католиками, і я не заперечував, тому що був протестантом. Згодом вони прийшли за мною, і до того часу вже на залишилося нікого, хто міг би заперечити».
Ми не можемо допустити незаконного втручання можновладців та політиканів у безпосереднє життя міста. Наші громадяни вже навчились жити, а іноді й виживати, без втручання політиків та владних інститутів. А зараз вони хочуть привнести свій власний хаос у наше з вами життя.
Чому в умовах перехідного суспільства так важливе стабільне місцеве самоврядування? Це - вирішення реальних проблем кожної громади на конкретній території. А людям, які із пафосом розповідають про абстрактні цінності, в які, до речі, самі не вірять, важко дати відповіді на прості запитання. Наприклад, про вивіз сміття чи стан каналізації.
Політики бачать Київ як мету, як плацдарм, як мішок з грошима чи привабливий шмат землі. Але мало хто з них бачить Київ як місто, як живий організм, що живе своїм власним, неповторним життям. Місто, яке кожного ранку просинається, йде на навчання та роботу, розважається та сумує. Мешканці якого – працелюбні, щирі, добрі люди. Щоб розуміти місто, треба жити разом з ним одним життям, а не споглядати з вершин Печерських пагорбів.
Мене багато можна за що критикувати, але я ніколи не забував про Київ та киян. Я народився та виріс у Києві, тому не з чуток знаю ті проблеми, з якими стикаються усі мешканці міста. Наша команда має реальний план розвитку столиці та допомоги його мешканцям. Ми працюємо з людьми і для людей. Сподіваюся, що в підсумку так звана «політична доцільність» не переможе здоровий глузд та законність.
Немає коментарів | Додати коментар
Силою Духа і силою Слова ось уже майже два століття Великий Кобзар живить українську національну свідомість, дає їй наснагу, сумління і совість.
В ці дні, вшановуючи Великого Поета, ми маємо пам’ятати, що проголошуємо не просто патетичні гасла і похвали його геніальності, а засвідчуємо тим самим власну гордість за те, що ми Українці. Велика нація, великий народ, який здатен перебороти все на шляху свого щастя, добробуту і процвітання.
Кожен з нас добре знає, що Шевченків образ не просто так висів і висить в українській хаті немов національна ікона. Я переконаний, що це не порожнє поклоніння. Вірю, кожен з нас відчуває, що його постать, образ України, змальований у його творах, найглибше і найсильніше проникає у душу української людини. І саме цю самоповагу, подаровану нам Тарасом Григоровичем ми маємо берегти і передати наступним поколіннім.
У ці дні я хотів би звернутися до всієї української громади з одним абсолютно неполітичним, не конфліктним і позбавленим партійних прикрас проханням. Я хочу, щоб у кожного з нас боліла Україна в серці, як боліла вона в грудях Великого Кобзаря. Я хочу, щоб тільки теплом і співчуттям до української людини були продиктовані вчинки кожного з нас. Тільки це нас врятує. З думкою про Батьківщину від дніпрових круч на Схід і на Захід, на Північ і Південь ми повинні нести його ідею служіння власному народу, безмежну любов до України. Бо як писав поет: «Свою Україну любіть! Любіть її! Во время люте, в останню, тяжкую минуту за неї господа моліть».
16 коментарів | Додати коментар
1 · 2 · 3 · 4 · 5 · 6
|
 |
 |
Головна причина відмови від діяльності районних рад - прибрати політику з районів і зробити їх господарськими органами, які вирішуватимуть актуальні проблеми киян. Адже сьогодні районами в Києві керують не господарники-професіонали, а політики, призначені на посади за політичним принципом.
|
Слоники на щастя з особистої колекції Олеся Довгого.
|
Остання конференція:
